Страшний діагноз поставили лікарі восьмирічній Варі Паяльниковій з Бахмацького району на Чернігівщині. І якби не благодійники, справи були б кепські...
Я завітав у справах до ПСП «Авангард», що в селі Курінь Бахмацького району, зустрівся з директором підприємства Василем Булахом. Одночасно прийшла відвідувачка. Побачивши, що на новоприбулу чекає авто, Василь Миколайович запросив до кабінету нас обох.
Її він вислухав першою. Виявилося, молода жінка прибула подякувати Василеві Булаху за допомогу у лікуванні її донечки. Меценат допомагає багатьом, тому попросив уточнити, про кого мова. А дізнавшись, що йдеться про дівчинку Варю Паяльникову, поцікавився, і як триває її лікування, і які житлові умови, і чи не потрібна ще допомога. І хоча гостя запевнила, що нині матеріально вона більш-менш забезпечена, господар кабінету запропонував певну суму, мовляв, гроші не завадять.
– Візьму за умови, що дозволите використати на придбання іграшок для дітей відділення, там цього бракує...
Впевнений, багато мешканців Бахмацького району згадають оголошення з проханням допомогти коштами на лікування восьмирічної нашої землячки – Варі Паяльникової. Отож, зустрівшись з її мамою, Тетяною Миколаївною, я вирішив розповісти жителям нашої Чернігівщини про людяний, благородний вчинок Василя Булаха.
– Ще й досі не збагну, звідкіля підкралася до нас така біда, з якого боку підступилась, – розповіла мені Тетяна Миколаївна. – Коли медики з’ясували діагноз хвороби донечки, похололо моє тіло, отерпли руки і відчай заполонив душу. Бо так страшно стало за рідну кровиночку! А дізнавшись, скільки коштуватиме таке лікування, зовсім занепала духом. Світ зробився чорним...
Тепер усвідомлюю, що була тоді настільки пригнічена, потребувала опіки не менше Варі. Слава Богу, нашим горем перейнялися багато чуйних людей. Мабуть, ніколи не дізнаюся всіх їх імен, але ніколи не перестану молитися за їхнє благополуччя.
Нехай щастить їм на кожному кроці! Серед них, на наше щастя, виявився і Василь Миколайович. Він допоміг суттєво. А ще згадала, як писала популярна газета, що «у Василя Булаха – легка рука».
Справді, після його щиросердного втручання, справа пожвавішала – люди допомогли зібрати достатню суму. До мене повернувся оптимізм, помітила, що і у моєї донечки стали розправлятися крила. А ще Варя враз подорослішала – сама і пігулки потрібні прийме без нагадування, і тиск поміряє, і про термометр не забуде...
Відвернусь, бувало, щоб не бачила моя ластівочка зволожнілих маминих очей, витру крадькома непрохану сльозу і посміхнуся. А кілька місяців не посміхалася, ходила з каменем на душі. Спасибі добрим людям, вони своєю добротою розтопили лід мого згорьованого серця, повернули до буття. Так і живу з надією.
Дуже вдячна наша родина кумі – О. М. Витюк. Оксана – хрещена, справжня друга мама Варі. Вона стількох своїх родичів, друзів та знайомих залучила до нашої пекучої проблеми. А вже як допомагає особисто, годі й говорити!
Пригадую і лист від молодят із Києва. Вони написали мені: «Дізнавшись про вашу біду, звернулися до запрошених на весілля, мовляв, не витрачайте кошти на квіти, залиште гроші для дівчинки з Бахмача. Багато хто до того і назву вашого міста не чув, підходили до спеціальної скриньки і залишали, залишали, залишали... Квітів, звісно, було менше, ніж на інших весіллях. Але як ми раділи, що серед наших родичів, друзів та колег стільки душевних людей. Оте відчуття стало для нас, молодят, найціннішим весільним подарунком».
Перечитувала ті рядки, і щоразу витирала очі, бо не могла читати без сліз. Як напишете щось про нас, подякуйте всім-всім нашим землякам із добрим серцем. Всіх земних благ і Божого благословення прошу у Небес для кожного благодійника!
Борис Бобришев, спеціально для видання sknews.net
На фото: Варя – на початку минулорічної зими. Нехай у неї з’являться ще безліч знімків із засніженими зимами і квітучими веснами, зі спекотними липнями і золотавими жовтнями, яких буде багато-багато, яким не буде ліку.
